Головна | Реєстрація | Вхід | RSSНеділя, 22.04.2018, 02:54

Бібліотека-філія №7

ЦБС для дітей 

м.Запоріжжя

Меню сайту
Категорії розділу
Новини, анонси [30]
Заходи, зустрічі, акції!
Оголошення [18]
Привітання [7]
Запрошення [6]
Бібліо-цікавини з Інтернету! [8]
Цікаві, корисні, повчальні фото і відео!
Масові заходи [174]
Найцікавіші масові заходи
Бібліо - мотиватори (фото) [7]
Книжкові виставки [10]
Анонси нових книжкових виставок
Заняття з інформаційної культури [7]
Бібліотечно -бібліографічні уроки, заняття. Безпечне та ефективне користування Інтернетом
флеш - акції [2]
майстер-класи [1]
Наше опитування
Чи є зручним для вас графік роботи бібліотеки?
Всего ответов: 0
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

У допомогу шкільній програмі

Бувають твори за шкільною програмою, яких не знайдеш навіть в Інтернеті! Вони є тільки у бібліотеках, та й то в обмеженій кількості! Звісно, це створює певні проблеми.Ми можемо трошки допомогти.

Невеличкі твори за шкільною програмою ми можемо відсканувати , та викласти на нашому сайті  (це дозволяється "Законом про авторське право та суміжні права",ст.21. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3792-12 ) Чекаємо на ваші  відгукіи та замовлення  у нашій ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ!

            Зміст: 

1)  Стельмах, Я.  Про козу : оповідання   

друкується за книгою :  Стельмах, Я. М.   Голодний, злий і дуже небезпечний. — Київ : "Початкова школа", 2000. — 240 с.

      Ярослав Стельмах 

Про козу :   оповідання        Скачати тут:       /Stelmah_Pro_kozu.docx

 

 

У бабусi на селi, обiч дороги, що вела до рiчки, на про­сторiй, порослiй бур'яном мicцинi завжди паслася велика брудно-бiла коза. Цiлими днями вона завзято скубла тра­ву, i якби той лужок був меншим, то давно б уже виїла на ньому всю зелень. Та, на щастя (певна рiч, козине щастя), він був досить великий, i їжі їй вистачало.

Коли хто проходив мимо, вона, здавалось, не звертала на нього щонайменшої уваги. Але якось я озирнувся й побачив: коза cтоїть бiля кiлочка, до якого була прив'яза­на довгою мотузкою, й дивиться нiби трохи зажурено мені вслiд. Перейнявши мiй погляд, тварина опустила голову, повернулася боком i заходилась коло якогoсь бадилля.

Meнi стало ясно: вона тiльки вдае, що нiкoгo не помi­чае, а насправдi їй, певне, прикро, бо вci подорожнi ба­чать її, припнуту до кiлка, i невідомо, що про те думають. Це повинно було дошкуляти її самолюбству. Потiм я ще кiлька разiв проходив повз неї, рiзко обертався i щоразу ловив на собi сумний i незалежний козиний погляд. То було дуже горде i, без сумніву, волелюбне створiння.

Деякi хлопцi, з котрими я ходив на рiчку, вздрiвши її, зачинали по черзi мекати, i вона вiдповiдала їм тим же. Хлопцi вважали, що вiдповiдае коза тому, хто найбiльш вдало й перекривить. Тiльки-но чулося її «ме-е-е», вci починали смiятись, але мені завжди здавалося, що це «ме-е-е», так би мовити, в її устах звучало трохи насмiшкувато й зверхньо. Бо був певен: коза нiскiльки не страждае вiд того, що вона коза, як i ми не страждаемо вiд того, що ми люди. І кожну спробу ввiйти з нею в стосунки вон а розцiнювала як нама­гання бути схожим на неї чи, скaжiмо, пiднятися до її piвня. А раз нi в кого не виходило оте «ме-е-е» так гарно, як у неї, то й зрозумiло - ставилась вона до всix пересмiш­никiв вiдповiдно.

Iнодi вона не жувала, а лежала, пiдiбгавши ноги, i, вгле­дiвши кривдникiв, одверталася чи нaвіть заплющувала очi й удавала, що спить. Тодi навіть найвправнiшим передраж­нювачам не вдавалося витягнути з неї нi звуку. Хлопцi, розсердившись на таку неувагу, кричали: «Манька! Мань­ка!» - i показували язики. Почувши свое iм'я, тварина трохи здригалась i швидко обдивлялася весь гурт, а далi знов заплющувала очi й yci подальшi спроби викликати i-i зацiкавленiсть зневажала.

Увечерi, в постелi, я уявляв й саму обiч дороги в мiсяч­ному сяйвi i в цiлковитiй тишi. Я розумiв, що в неї десь мае бути хазя.н, який забирае її на нiч додому, - та все одно серце мені щемiло. Це ж якщо хазяїн забувае забрать, так сердешна й лежить там, дрiмае, а часом зводить голову й дивиться на зiрки, бо через навколишню темінь куди ж їй iще дивитись?

І от одного такого вечора я вирiшив визволити козу з рабства.

Коли до мене зайшли друзi, щоб разом iти на рiчку, - ­самого мене не пускали, - план визволення кози був уже готовий. Пройшовши з yciмa пiвдороги, - до рiчки було йти хвилин п'ятнадцять, - я сказав, що забув удома на­дувний рятiвний круг, без якого мeнi купатися не дозво­лялося. Отож я сказав, що повернуся за кругом i прийду трохи пiзнiше. При свідках  я одв'язувати козу не xотів, боячись, що цей мiй душевний порух викличе кепкуван­ня товаришiв.

Я побiг додому, вхопив свiй рятiвний круг, надягнув його через ноги на пояс, - завжди так носив, щоб руки були вiльнi, - й пiшов назад, наперед тiшачись i вимальо­вуючи в уявi вдячнi по гляди приреченої на постiйне круж­ляння навколо свого кiлочка безсловесної тварини.

Вона, як я й передбачав, зустрiла мою появу вдаваною байдyжiстю, бо навіть i уявити не могла, яка приемна не­сподiванка на неї чекае. Коза не змiнила своеї набутої життевим досвідом поведiнки i тодi, коли я пiдiйшов упри­тул. Тепер я розумiю: вона була набагато хитрiша за мене й не така вже зобиджена долею, як уявлялося  мені - довiр­ливому  й наївному.

Пiдтримуючи однiєю рукою круг, щоб він не зсунувся, я другою спробував розв'язати вузол на кiлку, - до кози наближатись я побоювався. Потiм здогадався, що вирвати його iз землi буде значно простiше. Так я й зробив.

Козу зацікавили мої дії, i вон а спiдлоба позирала на мене, злегка посiпуючи головою.

Я високо пiдняв кiлок i поводив ним з боку в бiк, бажа­ючи втовкмачити в її, на мою думку, отупiлy вiд перебуван­ня на одному мicцi й безтурботного життя голову, що з цiєї хвилини вона, завдяки мені, вiльна й абсолютно незалежна.

Tiєї ж митi я переконався, наскiльки недооцiнював ту голову. Бо, низько й нахиливши, виставивши вперед роги, видавши уривчасте й войовниче «ме-е-е", тварина кину­лася на мене. Хоч я й не сподiвався такого пiдступництва, проте з цих недвозначних дiй одразу здогадався, до чого воно йдеться. Ще я подумав: не треба було витягати кi­лочка, та й взагалi чiпати козу, - хай би собi паслась iще хоч сто poкiв. Потiм мені стало прикро за моє таке хороше до неї ставлення й за й невдячнicть, i я, пам'ятаю, пошко­дував, що нi разу й не дражнив. Bci цi думки промайнули у моїй головi блискавично, бо я ще швидше бiг дорогою назад, до свого дому. Напрямку я не вибирав, просто ки­нувсь у бiк, протилежний вiд кози. Час од часу я озиравсь і переконувавсь: ця хижа тварина вiд мене не вiдcтaє.

Бiгти було незручно, бо я обома руками пiдтримував рятiвний круг, який у даному випадку аж нiяк не виправ­довував  своєї назви, а скорiше навпаки. Врештi він таки зсунувся мені на ноги, i я впав.Тут же в пам'ятi спливло читане бабусею вголос оповiдання про зустрiч хлопчакiв iз ведмедемВiдчуваючи деяку неточнiсть порiвняння кози з ведмедем, я, однак, сховав обличчя в руки й завмер на животi. Через деякий час я посмiливiшав i побачив: коза, мов нiчого й не сталося, поскубує травицю й скоса пози­ра на мене. Спробував пiдвестись - коза одразу посерйоз­нішала й ступнула в мiй бiк.

Хвилин за десять на дорозi з'явився незнайомий мені парубок, i я вже збирався звернугися до нього по допомо­гу, коли він перший почав розмову:

- Ти чого тут сидиш?

- Та от коза напала, - вiдповiв я, червонiючи.

Bін довго реготав, а потiм ухопив мотузку, мутикнув­ши шось собi пiд носа, i пiшов до того лужка, звiдки ми з козою нещодавно примчали. Тварина бадьоро потрюхика­ла за ним.

- Це дядька Карпа коза, - мовив парубок. - Вона завжди отам пасеться, бiля рiчки. Бач, кiлочок вирвала, на волю закортiло.

- Так, - пiдтакнув я, плентаючись позаду й вiдчува­ючи, що мої правдивi пояснения будуть недоречними.

- А ти й часом не дражнив? - пiдозрiло поглянув на мене.

- Hi, що ви. Нiколи, - вiдказав я. Хвиля образи знов пiдступила до грудей, бо це таки була правда.

Ми дiйшли до лужка, i парубок звернув з дороги, щоби встромити кiлок у землю, а я пiшов далi, до рiчки: на мене там давно чекали.

Хлопцям я нiчого не розповiв про свою пригоду, та коли ми вже поверталися назад i я знов побачив брудний куций хвіст i знайомi роги, якi вже не викликали в мене такого жалю, як iще годину тому, то застрибав на однiй нозi й вигукнув: «Манька! Ме-е-е!" Манька лiниво погля­нула на мене й, удавши, що не впiзнала, так само лiниво одвернулась.

Я засмiявсь, але все ж не так вдоволено й весело, як мав би пicля зазнаної вiд неї кривди. Тепер я був певен, що кiз тримають на кiлочках не для того, щоб вони не тiкали, а щоб не нападали на людей.

А надто таких кiз - досвiдчених, пiдступних i хижих. 

 
Форма входу

Пошук






Календар
«  Квітень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів записів






         Погода и климат    

Copyright MyCorp © 2018